З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Виговським, а по правді, то не тільки Юрася, а й усіх Хмельницьких ненавидів цілою силою

своєї нелюдської душі.

Нині він дійсно вибирався у Київ на якусь тайну раду, але по дорозі стрінув татарина, що

віз рибу з його ставів, спитав, що на замочку чувати й слово по слові довідався, що там щось

недобре клюється. Татарин якось вибрехався, ще й на могорич від щедрого пана дістав, і

Фалдовський замість у Київ почвалав «на острів розкоші», як він любив про свій острів

казати. Щастя, що скоріше не поспів, а то захопивши човни, міг у замочку вчинити із

змовниками найкривавішу розправу, бо був це чоловік, який ні стриму, ні впину не знав.

Але ще й тепер, здоганяючи «хамське кодло», що посміло торкнутися його добра, він був

певний перемоги. Все йому щастя сприяло, чому ж мало би нараз відвернутися від нього? Не

бачив ніякої причини.

— Провчимо тих чортяк смердячих, ту наволоч хамську! — вигукував, підбадьорюючи

своїх вірних людей.

22

Гнали, як за зайцем хорти. Фалдовський не жалів коней. Мало то їх у людей! Коні

стогнали, болото з-під копит фонтанами бризок угору летіло, земля зойкала, а повітря

скавуліло, як би його хто нагаями батожив.

Нараз «бе-бех!», і двох стрільців та один гайдук вхопилися хто за голову, а хто за груди.

Наполохані коні рвонули собою, метнулися вправо, у другий бік від стрілів, і ранені з

вереском полетіли стрімголов у прірву. Один із них не встиг уже витягнути із стремен ноги й