З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Але Босаковському все-таки ради дати не міг, ані Босаковський йому, дарма що не лиш

вони боролися з собою, а й їхні коні: кусали себе, копали й квичали, як вепри.

— Дияволе проклятий! — гудів Босаковський.

— Хаме смердячий! — відповідав йому Фалдовський.

— Я тобі свій герб шаблею на лобі напишу!

— А я тебе свиней пасти примушу!

— Я тобі.., — і Босаковський не докінчив, бо з такою силою рубонув свого противника по

правій руці, що цей випустив шаблю на землю, а лівою рукою стягнув коня і поров йому боки

острогами, принаглюючи до втечі. Але Босаковський вже встиг свою шаблю сховати і тягнув

Фалдовського з коня. Лівою рукою підняв його вгору, а правою валив, куди попало. «Ось тобі

мій герб, ледарю поганий, ось тобі мій герб, прелюбодію старий, ось тобі мій герб!»

І бив, і бив, і бив...

А тоді жбурнув ним у ярок, аж задудніло.

— Туди йому й дорога! — казав, хапаючи за поводи коня Фалдовського. — Гарний кінь,

куди кращий від свого пана. Але й пан не з ледачих був, таки добре боровся. І чи не краще б

такому до якогось війська пристати і по-лицарськи на полю бою померти? А так що? Ох,

дурні ви люди, дурні.

За той час Помело двох стрільців на другий світ післав, а жвавий Уласенко одному

гайдукові рот затулив навіки, бо лаявся дуже непристойно, ображаючи козаків із всіми

гетьманами разом.