З-під Полтави до Бендер. Крутіж

ним — най вірніші слуги, а краще сказати, товариші його наїздів, нападів і всяких інших

злочинних затій. Одчайдушніших смільчаків і жахливіших головорізів на десять миль в окрузі

не було (бур’ян, що виріс на бій-полях, щедро политих людською кров`ю).

Не в одній важкій пригоді вони із своїм паном бували. Другі головами наложили, а вони,

обтяжені кривдою людською і з новими гріхами на своїм чорнім сумлінні, щасливо до

лісового замочку верталися. Але найбільше щастя мав таки сам пан Фалдовський. Не було

такої небезпеки, якої він жахнувся б, не було такого поганого діла, на які він не пішов би, щоб

заспокоїти свій голод вражень і жадобу розкоші та наживи. Про нього й чутка пішла, що його

ні куля не влучає, ні шабля не береться, бо він дитиною у зачарованих зелах купався і в

невинній крові. Тому-то й такий кровожадний тепер. На кілька миль кругом він був

необмеженим паном. Робив, що хотів, і ніхто йому не смів противитися, бо на такого він або

наїзд учиняв або при дорозі засідав і право собі творив, як на Заході за Середньовіччя

бувало. За часів покійного Хмеля присмирнів був дрібку, крився, а навіть утікав перед

помстою черні, але почувши, що гетьман занедужав тяжко, вернувся і дальше знущався, над

ким хотів: «Примучував супротивників своїх і неслухняних послуху вчив», — як він любив

казати.

По смерті Хмельницького вдавав, що з Виговським тримає, але на ділі де тільки міг

підставляв йому ногу, бо не хотів твердої гетьманської влади, яка поклала б край його

безмежній сваволі. Тому-то й злигався з Тетерею і вкупі з ним працював на шкоду цілого

роду Виговських. Де треба було, то вдавав, що за Юрасем стоїть, бо Юрась покривджений