З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Гони з Марусею у слобідку. Палажка й ключниця поїдуть також.

— А ви? — спитав Борис.

— Ми тут зупинимо погоню.

— Так зупиняймо разом. Разом почали, разом і кінчаймо.

— Не балакай багато. Слухай, що тобі кажуть! — гримнув на нього Босаковський.

Жінки також хотіли залишитися, бо вони від чоловіків не гірші, але Босаковський і на них

нагримав, і вони, раді не раді, пустилися за Борисом у напрямі слобідки.

— А тепер, — і Босаковський повернув свого коня головою до їздців, — тепер ми, панове,

не потребуємо турбуватися жінками, постоїмо ж тоді за справу по-лицарськи.

— Постоїмо! — залунало кругом.

— Так тоді ти, Уласенку, станеш із челяддю ліворуч дороги. Пістолі наготуй, як над’їдуть,

пали! Тільки не в коней ціляй, а вище, у їздців. Вистрілиш — пістолі за пояс і до шабель. Не

жалуй їх, лихого батька синів. Направо заганяй, у ярок, до озерця поганих. Розумієш? А ми з

Помелом і Фтерапонтом заступимо їм дорогу, щоб не втекли. Рушай!

Мовчки і в один мент сповнили приказ. Подались на кілька кроків від дороги й, мов

умуровані, стали. Густа мряка закрила їх собою. А Босаковський із Помелом і Фтерапонтом

пігналися вперед. За хвилину вернулися, навернули коней і поїхали знов. Так декілька разів

то їхали, то верталися, щоб Фалдовський не погадав собі, що вони втекли кудись на боки

або зачаїлися на нього. Буцім приманювали його, буцім кликали: «Ходи, ходи!»

І Фалдовський не йшов, а летів, як буря. П’ятьох стрільців і стільки ж двірських гайдуків за