З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Босаковський став і кашельнув.

— Щоб ви здорові були! — сказав, звертаючись до Бориса й Марусі. — А найстаршого

сина моїм іменем назвіть, най хоч тільки спомину лишиться по мені. Дуже я радий, що ви

знов укупці, але тепер тримайтеся мене кріпко, щоб вас удруге який чорт не розлучив, бо не

знаю, чи пішло би вам тоді так легко, як нині. Та, не забігаючи вперед, лиш вдоволяючись

хвилиною, бажаю вам із глибин мойого щиро вас кохаючого серця сто літ життя!

— Vivant! Ad multos аnnos!8, — шамшакав дворецький.

Йому, мабуть, також навкучило сидіти на чортовім острові, тому й рішився прийняти

службу в Босаковського.

— Вип`ємо тоді... — почав, та не докінчив, бо на подвір’ї зчинився крик і гук нестяменний.

Це люди Луки Лукавого, гайові й побережники, що якраз тоді прийшли до нього по

прикази на лови, побачивши, що сталося, зчинили крик і вереск на цілий острів. «Хто живий,

вставай, бандити на двір напали!»

Котрийсь стрілив, раз і другий. Заіржали коні, заревіла худоба, розкричалася стривожена

птиця. Зчинилася метушня така, що не дай Боже!

8 Віват! Многая літ!

— Де пан Лукавий? Де він? Шукайте його! — кричали гайові. Виважили двері до спальні й

розбудили сплячого. Витріщив на них заспані, кров’ю набіглі очі й розкричався сердито:

«Хами, мурло, як ви смієте мене будити?» Виправдалися й сказали, у чім діло. Вірити не хо-

тів, гадав, що це якийсь підступ, що хлопи підняли бунт проти нього й проти Фалдовського,