З-під Полтави до Бендер. Крутіж

То ти такий! — гукнув тоді Босаковський. — Ми з вами по-козацьки, а ви з нами

хочете по-лайдацьки? Провчимо ми вас!

За Босаковським пішли Фтерапонт, Уласенко, Помело й Борис.

Небагато мали роботи.

Люди Лукавого були добрі стрільці й славна лісовики, але до бою на шаблі не звичні. Та й

шабель не стало для усіх. З ломаками й гарапами наступали. То прискакували, то

відскакували назад, бо Босаковський із своїм товариством стояв, як мур і не припускав їх

ближче. «Бий, ріж, коли!» — верещав Лука Лукавий, усе ще напираючи на Бориса. А за той

час Помело рубонув одного з гайових у лікоть правої руки так, що той свою шаблю випустив

із жмені, засичав із болю, скрутився й подався назад. Уласенко другому завдав дві рани в

голову й одну в ліву руку. Цього облила кров, повалився на землю й піднятися не міг.

Фтерапонт направо й наліво молотив. «Чортові прислужники, помічники лиходієві, ось ваш

кінець!» — приговорював.

Люди Лукавого навіть незчулися, коли в сінях покотом лягли. Стогнали, зойкали й

кликали рятунку. Двох їх із меншими ранами ногам дали знати й вискочили надвір, один

дверима, а другий вікном.

Борис Лукавого кінчив.

— За Марусю, за її недоспані ночі, за її кривду й тривогу! — нашіптував йому якийсь

голос до вуха. Він не був палкий і кровожадний, до бійки не спішився, але як його

присилували вхопити шаблю в руку, то володів нею, як старий, справжній мистець. Загнав