З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Лукавого у глухий кут, припер до муру й по довгих зусиллях так сильно по голові черкнув, що

цей кинув собою, заревів, мов ранений тур, і простягнувся, як платва.

21

— Їдьмо, панове товариство, їдьмо! — крикнув Босаковський, обтираючи шаблю полою.

— Бог свідком, що я цеї крові не хотів, але що ж, приневолили нас до бою.

— Добре йому так, собаці Лукавому, — зауважив Фтерапонт. — Другого такого катюги в

світі нема. От коли б ми ще до Фалдовського дістали, то й було б, але...

— Дістанемо, дістанемо, — потішив його Босаковський. — А тепер на човни, панове

товариство, на човни!

Насамперед посадили жінок, а з ними Бориса. На другий човен скочив Босаковський, а за

ним Уласенко й Помело.

— А я що, від мачухи? — гукнув Фтерапонт і з таким розгоном стрибнув поміж них, що

човен мало не набрав води.

— А щоб ти так у пекло скакав, чортів сину! — закляв Босаковський, втираючи рукавом

лице, оббризкане водою. — Ти своєю смертю не згинеш, кажу тобі. За кару бери весло й

греби, каторжнику якийсь!

Заки вони так перемовлялися, челядь примістилася у третім човні; заскрипіли весла,

плеснула вода й товариство увильнуло в імлу. Не бачили й не чули нічого, мов на другий світ

перевозилися у тих човнах. Лиш деколи зашелестів сухий очерет і наплохані галки, як чорні

духи, перелітали з одного берега ставу на другий. Борис пригорнув Марусю до себе й кутав її