З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Павле, Пилипе, Хомо, сюди!

На його крик заспаний воротар висунувся із своєї нори. Протирав очі.

— А хто тут, га? Чого верещиш? — повернувся до Панька. — Чого людей поночі

тривожиш?

— Утікають.

— Хто, де, куди? Що тобі привиділося, сліпцуне?

— А от вони... — і Панько тягнув ключницю за руку. Воротар удавав, що помагає

Панькові.

За той час Палажка з Марусею добігли до брами. Палажка кулаками і носиком чобота

гримала до неї:

— Ми тут! — кричала. — Ходіть!

— Відчиніть! — відповіли їй голоси з-поза брами.

— Не маємо ключа, скачіть через частокіл.

За брамою нараджувалися хвилину. Аж почувся голос Босаковського.

— Борисе, ставай мені на плечі! Хутчіш! Так... Скачи!

— Заждіть ще, заждіть! — спинила їх Палажка, бо пригадала собі, що коло комірки

лежить огнева драбина. Притягнула її скоренько й приставила до паркана.

— Лізьте тут! — гукнула. — Тут є драбина!

За хвилину на паркані появився Борис, за ним Уласенко, а там і другі. Один за одним

зіскакували на землю й відбивалися від неї, як м’ячі. В саму пору прийшли, бо від стаєн уже