З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Ти вже зібралася?

— Так. А ти?

— Я також. Не забрала всього, лиш цінніше.

— Авжеж. З тягарем утікати важко.

— Важко. Нехай Фалдовський подавиться нашим добром.

— Для тих, що по нас прийдуть, матиме.

— Якщо не згорить двір.

— Не треба, щоб горів! — зжахнулася Палажка. — Ще в Малині побачать заграву і

побіжать.

— Або я кажу, що треба! Та знаєш, як воно буває: є мала іскра, а велика пожежа.

— Мала іскра, а велика пожежа... — повторила Палажка й палець до уст приткнула: —

Цить!

Наслухували. Здавалося, що чують удари весел і плюскіт хвиль. Нараз «кукуріку!» й

обидві зірвалися на рівні ноги.

— Марусенько, вставай!

Марусі світ закрутився в очах. Кров ударила до голови, серце билося у грудях, наче

пташка у жмені, ноги зробилися важкі, мов викуті з криці.

Палажка накинула на неї тхорами підбиту свитку, насунула на голову соболеву шапочку:

— Ходім!

Дівчина хиталася, як п’яна. Переживання останніх днів виснажили її до краю.