З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Присунула стілець, накрила рушником, розставила посуд із питвом та їжею і сама на

дзиглику присіла.

Маруся бачила, що Палажка якась не та, як звичайно, але не сміла її питати, боялась

щось недобре почути.

Аж по сніданку Палажка перша відізвалася до неї:

— Я, Марусенько, щось для тебе маю.

— Що?

— Вгадай!

Марусині чорні брови зсунулися докупи, вузенькі смажні вуста здригнулись.

Надумувалася.

— Ні, не вгадаю. Голову мені запаморочило, кажіть, що таке маєте для мене?

Палажка нахилилася і шепнула:

— Лист.

— Від кого? — здивувалася Маруся.

— Не знаю від кого, бо я читати не вмію, але лист писаний до тебе, прихильною тобі

рукою.

— Покажіть!

Палажка зиркнула за одні двері, за другі, глипнула у вікна, чи хто не підглядає, а тоді

приступила до ліжка. Сіла й витягнула з-за пазухи листок тісно зложеного паперу.

Маруся простягнула руку.