З-під Полтави до Бендер. Крутіж

змову готує.

— На кого?

— А на Виговського, на гетьмана нашого, значить. А кожна змова — це непевне діло. Хто

вгадає, чим вона скінчиться? Може, Фалдовський з того Києва не вернеться, може і ловів не

буде, а тоді... тоді, — і очі її спалахнули вогнем давно пригашеної надії. А по хвилині нашіп-

тувала далі до вуха. — Отож ти не гадай, що тут Фалдовського люблять. Один Лука за ним в

огонь і воду пішов би, інші ні. Інші бояться і ненавидять його, бо кому там хочеться сидіти на

такій пустелі та ще тепер, коли кругом кипить. Парубкам до своїх хат спішно, до своїх сіл і

слобід. Там землю ділять, добро всяке грабують, а вони тут, як заворожені, сидять. Буцім я

не балакала з ними, не знаю? Вони тільки доброї нагоди чекають, щоб вихопитися з цього

пекла. Навіть воротар, що ключі від брами тримає, навіть старий дворецький. І їм спішно у

широкий світ, до дітей своїх і внуків. Потерпи! Бог милосердний, може він твоєї кривди не

схоче.

Балакала так переконливо і палко, що Маруся заспокоїлася на хвилинку. Вихована в

побожній сім`ї, не могла погодитися з гадкою, щоби Бог дав їй таку кривду зробити. Це раз, а

врешті вона ж не сирота безрідна. Має рідню, батькових приятелів, довідаються, що сталося

з нею, визволять її. А Борис що? Невже ж він не козак, невже ж він шаблі не має? Не перша

вона попала в таку халепу і не перша вилабудається з неї... Добре, що Палажка їй сприяє...

Палажка — з досвідом людина. Якщо до чого прийде, за нею, а не за Фалдовським

потягне. Вона ж його не любить, бо скривдив її, понівечив життя.