З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Швеція потерпіла погром.»

«Україна також. Та не навсе. Погибли батьки, щоб синам і внукам краще жилося на світі .»

«Невже ж щоб і внукам краще жилося на світі?».

«Мусить бути. Мусить... - і зірвався на рівні ноги. - Але я моєму гетьманові обіцяв, що

поспію за ним. Видно, Бог хотів, щоб я дотримав слова. Так тоді...» - і показав рукою на Дніпро.

Сині очі з перестрахом глянули на нього.

Мручко усміхнувся. «Не бійся, сину, не лишимо вас тут. Союзники все одно, що браття. А

Дніпро - це наш батько. Не потопить своїх дітей. Візьмемо вас між себе і при помочі Божій, заки

місяць зайде, перепливемо на другий бік.»

Вузенький серп місяця несміливо визирав з-поза верховіття задніпрянських лісів, як козаки

на правім березі Дніпра стрясали воду з себе. Знімали білля, викручували й жалували, що нема

сонця, щоб можна просушити. Шведи дзвонили зубами. Не так від зимна, як більше від страху.

«Лицарський ви народ, - приговорював до них Мручко, - але пливаки з вас шпетні. Хоч тільки й

навчитеся на Україні, що добре плавати.»

Хтось хотів огонь розпалювати, щоб обігрітися трохи. Мручко не дав.

«До лісу бігцем, а там уже на якій галяві й багаття розпалимо. Так і безпечніш і для здоров'я

краще.»

Побігли.

9.

Шведи й козаки, переправившися через Дніпро, опинилися на болотнистій землі. Хоч літо