З-під Полтави до Бендер. Крутіж

вийти не можуть, як запорожці скоро й справно, без планів і без фортечного інженера з дикого

островця вміли зробити фортечку, яку все ж таки так легко не буде можна взяти. Рови, траншеї,

хитро придумані профілі, яке дерево було, зрубано і зроблено палісаду.

«Гри-им!» - почалось.

Але москалі не дуже то вправні артилеристи.

«Нам би тую гармату дати! - каже якийсь гармаш запорожець. - Показали б ми їм, як то

стріляється з гармати. Половину їх батальйону змели б!»

«Або й цілий.»

«Або й цілий. А то, диви, ніяк попасти не вміють... Штурк Панька в око.»

І дійсно, москалі три гармати на березі уставили, палять і палять, та на остров ніяк не

попадуть. То в рукав Дніпра влучать, то кулі їх понад островом перелітають, і з Дніпра вода, як

водограй, угору скаче і тільки, ніби дощ, на обложених пада.

Аж врешті попали. Один набій влучив якраз у могилу, в якій поховані були альбедільці.

Розірвав її, розбурхав і викинув трупів наверх.

«Чортові діти. Покійникам спокою не дають.»

Шведи без приказу підбігають і загребують останки своїх героїв. Стовпи води раз-у-раз

водограями скачуть. Знов один влучний стріл, і знов у могилу, в якій похоронено трьох убитих

козаків.

«З небіжчиками битися сволоч московська прийшла! - сердиться Мручко. - Я ще чогось

такого не бачив. Прийдете ви мені, випортки собачі, ближче, то я вам покажу, як чесний вояка