З-під Полтави до Бендер. Крутіж

козакові такої. Куди краща, ніж у московські лабети попасти та як хробак витися на колі. «Щоб їх

так чорт на рожен навивав, тих живодерів кацапських.»

Зорі вискакували на небо і тривожно заглядали в Дніпро.

Мручко лице і руки з крови мив... Довго... Товариші за його приміром.

А тоді посідали над берегом, щоб відпочити. Другий берег усміхався до них... Там ще не

було війни. «Щоб і не було... побажав йому Мручко. - Проклята хай буде вона».

І щолиш тепер побачив і зрозумів увесь жах того, що нині пережив... Пощо воно й кому

потрібне? Чи мало людям землі і хліба, чи мало повітря для грудей і простору для волі? Як сусід

сусідові межу переоре, так він лиходій, а як цар цілу землю загарбати хоче, то йому вільно. Як

голодний у багатого бохонець хліба або полоть сала візьме, то він злодій, а як царі все добро з

нас, як олію з макуха, видушують, то вони «з Божої ласки!..» Нема, нема правди на світі, є тільки

злість і сила. Горе безсильному.

Молодий швед підсунувся до нього. Він умів по-німецьки і щось уже трохи по нашому

розумів .

«Сумно, батьку...»

Мручко стрепенувся, ніби його хтось на лихому вчинку застукав. «Чого це тобі сумно,

синку? Все-таки краще, ніж на колі або в московському полоні.»

«Так багато людей погибло.»

«Не з нашої вини, мій брате. Ми тільки оборонялися, а навіть пташки перед шулікою

бороняться, бо все, що лиш живе, бажає життя і волі.»