З-під Полтави до Бендер. Крутіж

залишишся таким гультіпакою, як тепер.

— Розумію.

— Бо як скінчиться теперішнє чорт його зна що, і як я до своїх «майонтків» вернусь, то й

тебе зі собою заберу. Стаєнним тебе зроблю, а може й надставником над гайдуками, ще не

знаю чим. Що не було б, немала це честь у моїх «майонтках» службу робити, о, не мала! — і

довірливо парубка по рамені поклепав. — Їдь же мені, мій хлопче, а як справишся добре, то

не пожалуєш того, Фтерапонте... Фтерапонт — дуже мені подобається це ім’я. Незвичайне.

— Смішне.

— Ну, їдь же, їдь! Та хай тебе святий Антоній провадить.

— Печерський?

— Ні. Із Падви.

— А чому саме він?

— Бо він, кажуть, злодіями править та гультіпаками такими, як ти.

— А я про нього й не чував. У Мінеях такого нема.

— У Мінеях ні, та в моїй замковій каплиці є одна така старосвітська книга... але ти мене

не заговорюй, ноги на плечі й махай!

Фтерапонт торкнув коня.

— Вернися ще, вернись! — гукнув за ним Босаковський.

Парубок спинив коня і крутив ним, як веретеном, на місці.

— Та бо з тебе і їздець не згірший, — дивувався Босаковський.