З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Підемо! Та пособимо їм у доброму ділі.

— Не дамо Богданової доньки ворогам на поталу!

І трьох колишніх козаків зірвалося на рівні ноги, як три орли, що засиділися на скелях.

— І справді, чому б то нам не йти? Діти нам у колисках не плачуть, а жінок ніхто не

вкраде, бо старі.

І, звертаючись до Босаковського, додали:

— Не дивись, що ми старі, зате від молодших певніші. Підемо!

15

Селяни дорогу знали, як свою власну кишеню.

Без їх проводу нелегко було б нашій валці перебратися крізь болота, розкислі в осінню

негоду, крізь ріки, що порозливалися широко, та крізь ліси й хащі, по яких тільки вовки та

лисиці безпечно й певно ходили.

Вони знали і кожний брід, кожну греблю, кожний дірявий місток. Знали також, до якої

корчми можна на попас вступити, а яку треба здалеку оминати, бо там усякий непевний

народ із корчмарем у спілці на подорожніх змовляються. Не один несвідомий того не тільки

коней та грошей позбувся, а й життя утратив.

В тих воєнних неспокійних часах життя людини втратило свою колишню вартість, совість

заглухла, ніхто ні людського, ні Божого суду не боявся. Кожний дивився тільки, щоб кінці у

воду добре заховати та щоб його за руки не схопили.

Отож наші подорожні не раз і не два мали нагоду переконатися, що їхні нові товариші