З-під Полтави до Бендер. Крутіж

щиро їм сприяють і до їхнього діла ставляться, як до свого. Всі вони на Нечаїху, мов на

святиню яку, дивилися і насправді не було нікого, хто крові своєї в її обороні пощадив би.

Ніяк вони не могли погодитися з гадкою, що рідна дитина великого гетьмана, вихована в

такому добрі, у таких достатках, тиняється тепер без даху над головою. Кожної хвилини раді

були привезти її до Чигирина або до Суботова, бо уявляли собі, що там їй найбезпечніше

було б. Це ж батьківщина Олени і не повинно б там бути ні однієї душі неприхильної до неї.

На Бориса гляділи зі співчуттям. Кожний пригадував собі і свої молоді літа, свою

колишню любов, а що Маруся була донею відомого сотника Богатька, то ж її доля лежала

кожному на серці.

— Але ж бо погуляємо собі, козаче, на твому весіллю! — казали до Бориса. — Вип’ємо,

як уже давно не пили, бо гадаємо, що не пожалуєш червінців на весілля.

— Я і життя не пожалував би для неї, — відповів засумований Борис, стискаючи руків’я

шаблюки. Знав, що без бою своєї дівчини не дістане.

Та найбільше прислужилися селяни тим, що знали чимало людей у тутешніх сторонах та

й люди їх знали.

Таким чином, не треба було витрачати дорогого часу на довгі переговори з мешканцями

тих сіл, куди доводилось проходити.

Була глуха осіння північ, без місяця і зір, як нараз іздалеку десь на виднокрузі замайоріло

декілька світел.

— Малин! — шепнув Фтерапонт, торкаючи Босаковського ліктем.