З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Тож вип’ємо за згоду та за мир добрий, щоб наші люди не жерлися, як голодні собаки.

— Вип’ємо, щоб ми всі одностайно на ворога стали, так як колись було.

— Та ще, — докінчив Босаковський, — щоб ви мені тих кілька слів простили, які я вам у

злості сказав.

— Прощаємо зі щирої душі, — відповіли. — Прощаємо, але й ви нам простіть, що ми вас

так погано привітали.

Босаковський налив спорий михайлик старого хуторянського меду від Усті й подав

найстаршому. Та цей не хотів пити.

— Хай вони пригублять — звернувся у бік Нечаїхи. — Я під їх батьком у кількох боях

бився! Боже, що то за чоловік був, а що за проводир! Сама сила й розум. Уже такого другого

в Україні не буде. Куди, куди!

— Не буде, — притакнув, зітхаючи другий.

— Ой, не буде! — доповів третій і почав проказувати думу про жовтоводську битву.

Помело бандуру добув, настроїв і став супроводжати.

Старечий голос зразу дрижав, мов птах крилами бив, зриваючись до лету. Але з кожною

фразою могутнів, кріпшав, набирав сили, наче б пригадував собі, яким був давніше.

Помело зразу також несміливо пальцями по струнах водив, не знаючи голосу співака.

Але за хвилину вони познайомилися, зрозуміли себе, і наче два добрі приятелі, мандрували

в недавнє минуле, таке дороге для них і таке величне, хоч грізне і криваве.

Товариство сиділо, мов заворожене.