З-під Полтави до Бендер. Крутіж

проїзду, ні проходу не даєте. Погадайте собі, що було б, коли б ви так справді на нас напали

були та вбили або покалічили полковницю?

— Навіть не кажіть такого, пане, бо слухати страшно. Не наша була б вина, не наша.

— А чия?

— А чому ви нам зразу не сказали, що доньку покійного гетьмана везете? Та ми були б

вас із хлібом, з сіллю стрінули, та ми провели б вас аж у друге село, а друге третьому

передало б. Горенько ж ти наше! Ну-ну!.. Олена Нечаїха, Олена Нечаїха, чи подумав би хто!

— Воно ще не пропало. Можете нас ще й тепер відпровадити, — відповів Босаковський.

— І відпровадимо, як же ж не відпровадити! А може вам чого треба, кажіть. Дамо. Нас

іще дотепер Бог милував, не пограбували злі люди. Поділимося з вами. Такі гості, такі славні

гості, Богданова донька! Боже ти наш! Великого гетьмана рідна дитина! А ведіть же нас до

неї, хай побачимо, чи вона у свого батька вдалася!

14

Босаковський попровадив селян до Нечаїхи.

Несміливо віталися, хоч як вона хотіла ввічливою бути. Ще в батьковім дворі привикла

була всякий народ гостити. Але її старша сестра Катерина вміла це куди краще від неї. З ким

не побалакала, кожного причарувала до себе. Нечаїха це знала, але змінитися не годна

була.

281

Селяни виправдовувалися, прохали прощення, каялися і раділи, що їм така честь