З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«До діла, панове, до діла! Забезпечити рови, нас нова робота чекає.»

І дійсно, ще не вспіли козаки відложити своїх мотик і закурити люльки, як біля руїн

Переволочної закурилося, загоготіло, замигтіло.

«Ого-го! Гляньте, якого їх іде. Високо нас цінують. Десять на одного» - гукає Мручко.

«Не дамо ради...» - журиться котрийсь із молодших.

«Або я кажу, що дамо? - відповідає йому Мручко. - Який ти дурень, прости, братчику, за

слово. Не перемогти нам армії царської, це ясне. Але треба їм показати, що не з хлопчиками

діло. Треба гарно й голосно доспівати нашої лицарської пісні.»

«Доспіваємо, батьку!» - відповідають йому хором.

«Треба показати Москві, що безкарно України руйнувати не сміє. І за Переволочну треба

пімститися, за тих мучеників, що їх тут доконали.»

«Помстимося!»

«Щоб не осоромитися перед батьком Дніпром, який наших предків на греків і турків на своїм

хребті носив і колись на нашу славу дивився, а тепер тільки нечисть бачить.»

«Не осоромимо нашої слави, батьку, не бійся!»

І видно, як їх лиця новим завзяттям палають.

Курява вздовж Дніпрового берега посувається. Мручко руку до чола прикладає: «Го-го-го!

Та вони й гармату на нас котять. Багато чести, панове, багато... А ну-те, братця, підкопуйся під

вал. Скоро, скоро!»

Козакам не треба казати, як і куди, а шведи дивляться на них і собі те саме роблять. З дива