З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Ах, коли б із-під тих трупів добутись, може й до Ворскла доволікся б. З якою насолодою

зачерпнув би долонями води. І пив би, пив...

Хотів рушити ногою. Та годі. Вона лежала на чиїйсь спині, привалена, як колодою, іншим

трупом...

Ті вже не чують болю... Щасливі. І цей направо і той наліво і всі вони, що лежать кругом

валами.

Ще так недавно гуло тут, клекотіло людське море. Тепер його хвилі немов скам'яніли.

Тільки десь ворухнеться ще; зойкне, застогне, крикне, пручається. Один через одного

перевалюється, як у кошелику раки.

А на полях валують дими. Ніби марево якесь із кадильницею ходить; над трупами кадить,

похорони справляє. Невже ж і його загребуть? Зжахнувся. З'ява ця, немов опир з несамовитими

очима, виринула перед ним. Чуйкевич задивився в ті очі, чуючи, як вони ростуть, більшають, а

він маліє: щораз маліє, аж до порошинки...

Збудив його біль у костях. Свердлило, до серця добиралось. Треба щось діяти, так годі

довше. Прийдуть, подумають - вмерлець і жбурнуть разом із іншими в яму. Розпачливо бігав по

закамарках мізку, збираючи шматочки свідомости. Розсипалася, як порохно. Кликав на поміч

силу волі й неначе тінь її побачив. Чіплявся, до себе горнув.

Як це все сталось?.. Силкувався нав'язати нитку:

Так... був тоді гарячий день. Два різні буруни насунули на себе. Вдарили гарматні громи...

почався бій... До гетьмана від короля він гнався кінно зі штафетою. І здавалося, що все гаразд,