З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Ото ж то й є. Тому ваше село мусить нам заставників дати. Якщо без пригоди минемо

ваші межі, тоді й відпустимо їх, а як ні, то...

І не докінчив.

— Що ж ви на це?

Мовчали.

— Що ж ви на це? — повторив Босаковський голосніше.

— Або ми знаємо що? Треба б поспитатися у цілої громади.

— То ви такі посли? — розсердився Босаковський. — То з такими мандатами ви до мене

прийшли, пси би вам писки лизали!

Знову мовчанка і то довга.

Босаковському терпцю не ставало.

— Знаєте, люди, що?

— Що, пане?

— Хай вас чорт візьме разом із вашими розумами дурними і з бебехами усіми! Ідіть собі

геть і не нарікайте на мене. Зроблю, що сам захочу.

Селяни буцім зраділи.

— От так би, паноньку, й давно, по-людському, на розум, як чоловік до людей, а не по-

панськи.

Босаковський усміхнувся, хоч і лихий був на хитрих селян, що дурнів удавали.

— Слухайте ж тоді мене, панове посли.