З-під Полтави до Бендер. Крутіж

ними порозумівся і даром не проливав крові. Добре?

Селяни перешептувалися хвилину.

— Можна, — відповіли.

— Але негайно, бо мені їхати спішно.

— Хай буде й негайно. Пришлемо.

Босаковський повернув коня до своїх.

Борис і Петрусь із селянськими рушницями йшли за ним.

У таборі всі стояли готові до бою, бо не знали, на чому переговори покінчаться. Нечаєва

сиділа на якійсь бурці, заслухана в журливий шепіт річки. Що їй?

— Простіть, ваша милість, — почав Босаковський, — що я вас під віз посадив, а тепер,

будь ласка, ще скиньте оцю чорну хламиду. — Та-ак! — і услужливо та вправно, ніби нічого

більше в житті й не робив, лиш послугував жінкам, поміг Нечаєвій вилізти з чернечої ряси.

— Кажіть, що хочете, — жартував, — а все-таки у світській одежі куди краще. Не на

черницю вас Бог створив, ой не на черницю!

— Або я знаю навіщо, — відповіла байдуже.

— На гетьманову доньку, а то й на гетьманиху, — промовив Босаковський, не скриваючи

свого захоплення її красою.

Тим часом посли від селян надходили. Ті самі старі господарі, що до них Босаковський

перед хвилиною промовляв.

— Сідайте, батьки, милості просимо!