З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Поприсідали, ще й кийками попідпирали бороди, буцім у присюди пускались, а

Босаковський почав:

— Ну, кажіть, як же воно буде: пустите мене чи ні?

— Не пустимо до села. Як хочете, то проїжджайте мимо.

— А як те ваше село зветься?

Селяни переглянулися.

— Питаюся, як ваше село зветься?

Тихо.

— Глухі?

Покашлювали, а потім один:

— А вам навіщо знати?

— А на те, щоб почислитися з вами, якщо ви захотіли б нам кривду зробити. Бо не

гадайте, що ми хто-будь.

— Бачимо. З ким-будь ми й не панькалися б так довго.

— І не гадайте, що ми на ваше село такі цікаві.

— І того ми не гадаємо, пане.

— Але, кажу вам, що спішимось і тому хочемо переїхати мирно.

— Не спиняємо вас. Ідіть, куди вам треба.

— А не нападете на нас ззаду?

Дядьки мовчали.