З-під Полтави до Бендер. Крутіж

люди? Ми самі собі завинили, так буцім чоловік собі

лиха бажає! Усякий рад, щоб йому

добре було, а що ти порадиш, коли за ними сила?

— За ким? — спитав Босаковський.

— Відома річ, за панами. Пани нас до решти в шори впрягти задумали, щоб ми на них, як

безмовна худобина, робили. От чого їм треба! Не стало нашого Хмеля.

— Ой, не стало! — почулося кругом. — А Виговський за панами тягне.

— Бо сам із панів.

— А його жінка ще з більших.

— З князів.

— У короні ходить.

— Хлопів і на очі бачити не хоче.

Розговорились. Один наперед другого хотів прийти до слова. Нарікали на гетьмана, на

полковників, на козаків, на попів, на всіх і вся. Навіть на міщан за те, що вони

використовують селянський народ, крамне дорого продають, а за збіжжя мало платити

хочуть. Здавалося, ще трохи й знову вхопляться за вила.

Босаковський бачив, що і тут, у цьому спокійному селі, у цій закутині дивним-дивом

незахопленій війною, народ також настроєний проти Виговського та проти старшин і панів,

усе одно, чужі вони чи свої. І тут, як і скрізь, підноситься брудна, каламутна хвиля, що може

залити життя й усе те, що в ньому ще гарне й добре. Бачив це Босаковський і серце йому