З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Не знаємо.

— То ми — харцизи чи що?

— Невідомо, хто ви й з чим ідете, але часи тепер такі, що як чужих до села пустиш, то

пропало село. Тому ми й вас не пускали.

— І не впустимо, — додав самовпевнено один із найстарших дідів.

— Не пустите? — спитав, вимахуючи люшнею Босаковський, він так махав, буцім колесо

вітряка фуркотіло. — Не пустите?

— Ні!

— А якщо ми таки до вас підемо?

— Пробуйте.

— Гм!.. Як бачу, то ви задиристий народ, — підсміхнувсь Босаковський.

—

Добре вам сміятися, пане. Жити хочемо, а нам не дають. Тягарами всякими

угнітають, жили з нас висотують, от що.

— Хто? Ми?

— Та не ви, а...

— А хто?

— Чужі й свої.

— Самі ви собі, люди добрі, завинили, — відповів Босаковський спокійно.

— Самі собі завинили? — озирнувся по своїх односільчанах старий дідусь. — Чуєте,