З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Босаковський глянув, почислив, скільки їх є, і гукнув:

— Черницю під віз!

Улас і Помело миттю наказ сповнили.

— Хлопці! Круг воза ставай!

І цього два рази він не потребував казати. Валка в один мент перетворилася у козацький

таборець, до якого нелегко було приступити.

— Уласе! Заправляй! — звернувся Босаковський до Уласа, а сам на своїм сухоребрім

рвонувся вперед.

У руці не шаблю, а люшню від воза тримав. Заки напасники озирнулися, уже нею їм

поперед очі вимахував.

Один із тих, що рушниці мали, прицілився, вистрелив, але схибив. Другий ще пороху

підсипати не встиг, як люшнею по дулі дістав. Але так, що випустив рушницю і, вимахуючи

руками, верещав:

— Ой-ой-ой!

Босаковський на першого конем наїхав.

— Рушниця або смерть! — гукнув.

Селянин кинув рушницею і пустився навтьоки. А Борис і Петрусь уже коло свого ватага

стояли. Відібрані рушниці геть поза себе жбурнули, а свої на напасників спрямували.

Селяни, як барани, збивалися докупи.

— Тісніше, тісніше ставай! — кричав на них Босаковський. — Щоб моїм людям краще