З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Покажеш нам, де цей двір.

— Покажу.

— І на того дідьчого панка з нами підеш?

— На Фалдовського?..

І Ферапонт з радості аж підскочив.

— Хоча б і до пекла піду, наввипередки піду! Таж це він мене за дячиху так скривдив, бо

сам, собака, до неї ходив. Підемо на Іродового сина, підемо і відіб’ємо Марусю, а його за

шияку та на гілляку, бо досить уже лиха накоїв.

— Гов! — спинив його пориви Босаковський. — Не люблю, як хто ніж на невроджене теля

гострить. Послухай і добре собі на вус мотай.

— Не маю.

— То в лепету клади. Якщо ти підеш з нами і добре справишся, то правдивого

голландського дуката дістанеш, а як ні, то також дістанеш, але так, що й очима не лупнеш.

Зрозумів?

—

Ще й як! Рахунок ясний. Дукат або капут. Але я волію дуката,

бо золото і в болоті блищить.

Так вони ввічливо розмовляли, коли нараз, мов із-під землі, стали вилазити селяни з

ціпами, з ломаками, з вилами, два навіть якісь старосвітські рушниці напоготові тримали.

Видно було, що з хлібом-сіллю назустріч нашій валці не виходили.