З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Авжеж, на тім. Це ж люди говорили, а не качки крякали, — відповіла Устя.

Улас знову торкнувся Босаковського ліктем.

— Ще трохи, і вона й тебе стане кусати.

— Авжеж, що стала б, коли б він був такий поганий, як ти. Але пан Босаковський чемний.

Босаковський піднявся з місця.

— Спасибі, що мене за такого тримаєте, паніматко. Постараюся доказати, що не лиш

чемний, а й не зовсім дурний. Грубником зробите мене в султановім гаремі, якщо я нашої

полковниці щасливо не завезу додому!

13

На другий день під вечір наймолодший з Уласенків, Максим, несподівано приїхав додому.

Білий був, як свіжо вимащена стіна, а хисткий, як тростина. Але вдоволений, навіть гордий,

бо першу рану в бою дістав. Не міг нарозказуватися, як то він хоробро бився і скільки трупів

поклав.

Улас слухав, а тоді рукою махнув:

— Хвалишся, як заєць хвостом. Не бачили героя! От краще б сказав би ти нам, чи чув

чого про Марусю Богатьківну?

— Не лиш чув, а й знаю, де вона тепер, — відповів Максим.

— Де?

— Я уже Борисові казав.

Босаківський зрадів.