З-під Полтави до Бендер. Крутіж

А вона знову вирвалася з його рук та сховалася за широкі плечі Босаковського.

— Баба діда боялася, за припічок сховалася. І що мені зробиш тепер?

— Тепер нічого, але підожди, небого, прийде коза до воза. А поки що заспокійся та й

сідай з нами до ради, бо ти в мене хоч язиката, але жінка мудра, ти в мене, як тая бджола,

що хоч укусить, так меду дасть.

Устя запаскою піт з чола обтирала.

— Та ти більше нічого й не знаєш, лиш ті примовки та приказки. Тю! Такий старий дід, а

так мене змахав.

— Здибався хрін із цибулею: Здорова, куслива! — Здоров був, гіркий! Так і ми, бо я з

тобою, як олій з водою, що? Ні? Усте!

— Та ти молодець проти овець, а проти вовків зараз збаранів, — сказала, відсапнула і

сіла. — А про що ви хочете балакати, панове?

— Та ми не так хочемо, як мусимо. Полковниця Нечаєва з голови нам не сходить.

— Гарна паня!

— Не перебивай!.. Не дай, Боже, якого припадку, то я спокійної смерті не мав би — така

жінка, такого роду дитина!

— Ангел, а не жінка, херувим! — зітхнув Босаковський.

— Херувим чи серафим, а треба з нею щось робити, діло ясне, — притакнула Устя. — А

куди ж ви її хочете везти? У Бихів чи куди?

Улас почухав чуба.