З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Нема що казати, лицарі то ви славні. На власні очі бачила, як билися. А все ж таки

головою муру не проб’єш. Попадете на ворога вдесятеро сильнішого — і що тоді?

Те «що тоді?» повисло над ними, як камінь над головою. Навіть Босаковський, такий

сміливий і бадьорий звичайно, похнюпився тепер.

— А що ж ти нам радила б, Усте? — питав Улас.

— Куди не пройде лев, туди лис перекрадеться. Тут хоробрості мало, хитрості треба.

— То правда. Тут без хитрощів не обійдеться, — притакнув Помело.

— Правда, — згодилися Улас і Босаковський. — Але чорт його батька зна, що б тут таке

придумати! Не поведемо ж Нечаєвої так, як вона є.

— Ніхто навіть знати не сміє, що це вона.

— То тоді перебрати треба. Але як?

— За козака — ні, бо завродлива.

— Завродлива.

— То що ж нам робити, панове?

— Що нам робити? — питалися, і ніхто не відповідав.

Помело знову став свою бандуру всіма пальцями торкати, а тоді

обі долоні на струни поклав і промовив:

— Знаєте ви що? Переберемо нашу полковницю за черницю. Одяг візьмемо з того

харциза, що його Босаковський зловив. Люди чули про тую черницю, що то лихо приносить, і

будуть від нас утікати. А якби хто й чіплявся, то вона мовчатиме, а ми скажемо, що з ума