З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Москалі, почувши таку відповідь, вертаються до своїх. Здають звіт. Хвилина вагання, наказ

офіцера, і ціла патруля посувається до Дніпрового рукава.

Мручко ще й тепер не велить стріляти. Хай ворог починає, у нього більше куль.

Ще один зазив здаватися, ще одна рішуча відмова, і град куль сиплеться з берега на

остров. Більшість влучає у вал, як у подушку, інші, як гадюки, сичать у воді.

«Як ви стріляєте, козолупи царські! - сердиться Мручко. - В землю ціляй, не в воду, бо як я

твої кулі з води добуду, щоб відстрілювати?»

Москалі поправляються. Тепер уже їх кулі понад головами козацькими свищуть. Козаки

визбирують їх, - це дорогоцінна річ. Жодна куля не сміє піти намарне.

Одна шведові в рам'я попадає. Його сусід, старий запорожець, перев'язує рану, а Мручко

кричить до москалів: «Трапилось сліпій курці зерно. А ну-те, в мене стріляй.»

І підноситься. Москалі прицілюються, але жоден не влучає в старого сотника. «Вам до

свиней, не до людей стрілять, свинопаси аргемонські!» Пальба кріпшає, але втрати від неї

невеликі. Тільки трьох козаків ранено смертельно. їх відсувають набік, без жалю і помину, бо

часу нема. Всіх обгортає боєва гарячка. Мручко насилу здержує своїх людей, щоб не стріляли.

«Погодіть! - кричить. - Бачите, вже москалям порожні торби теліпаються! Вистріляли все. А

тепер? А тепер, вишкробки чортячі?» - і стає в повний ріст. «Що? Ви до атаки переходите?

Через воду! Я вам дам атаку... Хлопці, на місця. Бери на око, приціляйсь... пали!»

Кількадесят крісів зливається в один. Земля дрижить, водні птиці з криком підлітають угору,

луна котиться полями. Сіро, тьмаво, - нічого не видно. Тільки чути крик, стони, прокльони й