З-під Полтави до Бендер. Крутіж

І дивно було бачити, як старі запорозькі чуприндарі згинали коліна перед двома

шведськими лицарями-самогубами, що воліли вмерти, ніж скласти зброю.

Нараз ціле товариство схопилося і без приказу стало копати глибоку могилу. Обложили їі

пруттям, спустили трупів і присипали землею.

«...Хай їм наша земля замість рідної буде,» - промовив котрийсь.

А другий додав: «Сподіваюсь, не будуть скучати. Незабаром товариство збільшиться».

Мручко вовком подивився на них: «А ну-те, трубіть у кулаки. Люблю таких. На позиції...

Москва бере на нас око!»

І дійсно, москалі, розоруживши шведів, післали свої патрулі вздовж Дніпра, щоб

виловлювати втікачів. Одна з них наблизилася якраз до того місця, де стояв з своїми людьми

Мручко.

«Не стріляти!» - гукав старий сотник. - «Хай вони до нас стріляють. Щадити кулі.»

Московська патруля обережно посувалася вперед. Офіцер, який їі провадив, зупинився,

покликав двох людей, щось їм казав. Два коні висунулися вперед, загналися в ріку і стали.

«Здавайтеся!» - гукнули до Мручка.

«Приказуйте таким, як ви!» - відповів той.

«З мотикою пориваєтеся на сонце!»

«Не на сонце, а на ваші безмозкі лоби».

«Ми вашими мозками собак накормимо!»

«Збираєтеся нас їсти? А дзуськи вам! Зуби поломите, пуцьвірки чортячі!»