З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Підемо, — шепнув Улас до Нечаєвої, й усі вийшли якмога тихше з боківки.

Тільки Устя лишилася біля недужого.

12

А тиждень пізніше, коли всі сиділи в світлиці, розмовляли та жартували, відчинилися

двері й увійшов Босаковський.

— Здорові були! — гукнув, скидаючи свою вилинялу боброву шапку.

— Здоров був і ти! — відповіли йому Улас і Помело. — Вітаємо, вітаємо! Лиш чи не

заскоро ти схопився з постелі?

— Заскоро? Також сказали? Я гадав, що боки собі відлежу. Відколи живу, не лежав так

довго й не буду. Їй-Богу, не буду. Та це така нуда, така нуда, що й згадати гидко. Спасибі

тобі, Уласе, що не пожалував свого меду. Добре я казав, що це такий трунок, що здорових

кладе, а хворих підносить. Так і мене підніс, бодай би він святився і бодай би ви його ще

більше робили. Одну бочку, зокрема, для мене, бо я як унаджуся куди, то вже про це місце

не забуваю. Так і про вас не забуду. Тільки порядок з тими Цицюрами зроблю і зараз до вас

на медок приходжу, побачите

Губа йому не зачинялася, буцім хотів відбалакати тую мовчанку за час недуги.

Він іще вищий став, ніж перед тим, і ще страшніший, бо змарнів і зблід, як той стовпник.

Лиш очі йому світилися. На ногах ще непевно тримався, як моряк. Підсунули йому дзиглик,

— сів.

— А полковниця де? — спитав, розглядаючись по хаті.