З-під Полтави до Бендер. Крутіж

крики в лісі і калатання до воріт, але згодом життя вернулося до старого, тільки Панасові

додали ще другого сторожа, щоб ворог не підступив під хутір. Але ворога не було. І хутір

став забувати про страшну пригоду.

Здавалося, що на ділі Улас нераз будився серед ночі, а потім довго перекидався з боку

на бік, думаючи, що то тепер діється у нас. То знову Устя протирала зі сну очі, а чуючи, що її

чоловік не спить, питалася його, до чого воно йде і як воно скінчиться.

Улас потішав її, що люди помудріють, подадуть собі руки й проженуть ворогів на чотири

вітри. Устя вдавала, що вірить свому чоловікові, але по її голосі й по нових питаннях знати

було, що вона іншу думку має, лише висловлювати її не хоче.

Уласові сини по-давньому ходили на промисли й приносили новини все гірші й гірші.

Улас гримав на них, щоб не крякали та не страшили людей.

— Бачите, як жінки бояться. Ще доведеться їм волосся підсмалювати та підкурювати їх,

щоб перепуд прогнати.

А Устя йому на те:

— Який мені відважний! Не лише з постелі на собак гукає, а й до вікна піде, правда?

Найгірше було з Борисом. Йому якби хто приску в чоботи насипав, так спішився, а тут

Босаковський занедужав і не годилося хорого лишати, а самому йти на розшуки за Марусею.

Його заспокоювали та потішали на всякі лади, а він мав одну відповідь: «Добре говорить,

кого не болить».

Два дні пересидів біля постелі і недужого, а на третій таки не втерпів і пішов з