З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— На Виговського забагато біди нараз звалилося.

— Правда ваша. Забагато злого на нього одного.

— Приятелі покинули його.

Босаковський усміхнувся гірко.

— Тоді любить сват, коли ти багат. Але ж бо й те годиться сказати, що Виговські горді,

особливо вона. Так голову високо носить, мов яка княгиня.

— Не вище, ніж на гетьманиху пристало, — зауважила Нечаєва. — А чи знаєте ви, звідки

це пішло, що вона горда?

— Звідки, пані?

— Не знаю, чи були ви при її від`їзді до Чигирина?

— Ні, не був.

— Отож в`їздила вона, як справжня княгиня. Золочена карета, шестірня чудових

арабських коней, а найгірше, що на голові мала брильянтову діадему, — по бабці своїй, бо,

як знаєте, по мамі вона з колишнього княжого роду Соломирецьких. Отож оцю нещасливу

діадему наша старшинська жінота ніяк їй простити не хотіла. «Княгиню, не гетьманиху,

гетьман нам привіз із княжим вінком і в чужинецьких робронах. Навіть кравця француза із

собою привезла, так буцім козацька наша одіж не гідна її особи». — Так хтось шепнув і як

пішло, як пішло, то вже ні спинити, ні переконати, — горда й горда, та й тільки! А вона, кажу

це вам, не горда, лиш достойна. І зріст, і хід, і голос — достойність сама. Я від неї дурного

слова не чула. У раді наймудріших мужчин могла б ця жінка сидіти. Бачить, як у нас є, і не