З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Обов`язок святий сповнимо. Але розказуйте, що було далі.

— Нема що багато й розказувати. Зараз другої ночі, як я з Овруча пустилася назад у

Бихів, на нічлігу на нас у сні напали. І що ви скажете, мої люди, хоч як здавалося — певні й

вірні, одні пішли собі кудись гуляти, а другі здалися.

— Собаки! — крикнув Босаковський, але схопився і просив вибачити за слово.

— Двох, що заступилися за мене, вороги вбили.

— А все ж таки хоч двох чесних знайшлося, — зауважив Босаковський і зітхнув, буцім

йому легше на душі стало. — І що?

— І тоді добро моє забрали, а мене вивели й посадили на возі, поміж іншими

полонянками. Добре, що не знущалися, бо й таке буває. Навіть одежі з мене не здирали. І

пальцем не торкнули мене. Так їхала я на тому возі, буцім не знаючи і не відаючи, що зі

мною сталося і як я у тім товаристві взялася, і яка доля може мене стрінути. Ніби мені щось

починено, ніби я розум трачу. Так доїхали ми до ліска під оцим хутором, а що опісля було, то

ви вже краще знаєте за мене... Але, правда, я ще й досі не подякувала вам за ваш труд, ви

так хоробро билися, мов справжній лицар, і кров пролили за нас. Так тоді дякую вам щиро.

Спасибі вам!

І простягнула свою дрібну руку.

Босаковський припав до неї.

— Полковнице! Я і життя за вас віддав би!

— Маєте тільки одно. Не віддавайте так легко, — відповіла, і на її вустах заграла ледве