З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Старша донька, Катерина Данилиха Виговська, мала батькові палкі очі, чорні кучері,

смажні вуста, була смілива, весела, жартівлива, і батько її любив, як нікого більше. Ніхто так

не вмів розважити покійного гетьмана, як вона, і навіть тоді, коли його генеральний писар,

Іван Виговський, боявся приступити до люто розсердженого або важко зажуреного гетьмана,

то Катря сміливо вбігала до батькової світлиці і кількома словами розвеселювала його. На

неї одну він не сердився ніколи і нікого такими пестощами не обдаровував, як її. Тому-то й

тримав Катрю біля себе, а разом з нею і її мужа, Данила Виговського, на котрого перелив

частину своєї батьківської любові.

Чи козаків гетьман гостив у своїх покоях у Чигирині, чи народ приймав на суботівськім

подвір`ї, чи пишним пивом вітав закордонних послів у новім дворі у своєму улюбленому

Суботові — усе Катря мусила бути біля нього. Ні одна з жінок не вміла так гарно забавляти

гостей, так цікаво розказувати їм про те, що вільно було розказувати, так дотепно відповісти

нераз на дуже круте питання котрогось із них, а іноді то й загнати у глухий кут

найвправнішого хитруна - дипломата. Не диво, що Катря не мала ворогів ні між своїми, ні між

чужими, а хто її раз бачив і кількома словами перекинувся з нею, не міг нахвалити її розуму,

вроди та вдачі.

Молодша сестра Катрусі, Олена-Степанида Нечаїха, — не в батька, а в покійну матір,

першу Богданову жінку, вдалася. По Сомках одідичила вроду, а по матері ще й тиху вдачу

перейняла. Добра, м’якосерда, кому і коли тільки щось доброго могла зробити, робила, але

борони Боже, щоб дякувати їй за це. Бентежилася, мовкла і замикалася у собі, як тая квітка