З-під Полтави до Бендер. Крутіж

конаючих героїв, підняли їх високо на плечі і скорим кроком рушили до Дніпра.

Шведські батальйони замкнулися за ними і московська рота зупинилася безрадно.

«До запорожців! До запорожців!» - кликали альбедільці.

Мручко зі своїми людьми і з останками запорожців за той час, як шведи перечилися, чи

здаватися їм, чи ні, засів які дві версти вище Переволочної й обкопався.

Від москалів ділив його неширокий, але доволі глибокий рукав Дніпра. Сиділи на острівці,

вкритім густими корчами.

З того боку, звідки їх найлегше можна було взяти, викопали рів, за ровом висипали шанець,

поробили фашини і за яку там годину-дві твердиня була готова.

«Не один москалик ноги задре, заки нас добуде», - потішалися.

«Чорта там добуде, - відповідав Мручко. - Під протекцією батька-Дніпра пішли ми. А все ж

таки, хто з вас, братці, добре плавати вміє, скачи в воду і махай на другий берег. Гетьманові

кожний чоловік пригодиться.»

«А як же ми тебе, сотнику, у такій важкій пригоді оставимо?» - питалися.

«Ви на мене не дивіться, бо я даром не пропаду, а хоч і згину, так мені й пора, я вже своє

зробив, але перед вами, молодиками, ще велика робота стоїть. Ой велика!»

«А як не допливу?» - спитав котрийсь.

«Все одно, братчику, ти тут не виховаєшся. Москалів сто на одного. А так, купиш-не купиш,

торгувати можна,» - і настояв на тому, що молодші, ті, що добре плавати вміли, скакали в Дніпро

й пробиралися щасливо на другий берег. Мручко благословив їх і наказував, щоб, опинившися