З-під Полтави до Бендер. Крутіж

відкашельнув і, підморгуючи зеленавим оком, сказав:

— Ходімте!

8

За той час полонянки встигли вже помитися, попричісувати волосся і сяк-так довести до

ладу своє пошарпане вбрання. Ні одна з них не вбрана була так, як звичайно виходила між

люди. Видно було, що їх несподівано заскочило нещастя і що без спротиву вони ворогам не

здавались.

На одній саян із дорогого чечемлету був порваний і нашвидко, тут уже, на хуторі,

позшиваний докупи; на другій з кунтуша оксамитного відірвано дорогий соболевий комір;

третій із сукні повідрізувано злотоглаві брами; ще іншій від сорочки повишарпувано венецькі

форботи, перетикані золотими бляшками. Ні одна не мала на голові чіпця, обсипаного

перлами, чи беретика дорогого, чи навіть намітки шовкової. Усе це харцизи поздирали з них і

позривали, як предмети, загально цінені, які можна було легко продати або пропити.

А все ж таки навіть з останків цього вбрання, яке мали на собі, навіть із тоненьких

«кошульок», що визирали з-під широких вирізів суконь на грудях, знати було, що це не

селянки й не козачки-хуторянки, лиш жінки з родів знатних та багатих.

Сиділи в Уласовій світлиці на ослонах, застелених узористими налавниками, сиділи з

хворобливими рум’янцями на блідих обличчях, з підковами попід очима, а деякі навіть із

ранами на руках і на обличчях, що свідчили про їх розпачливу боротьбу з умичниками.

Уласові невістки припадали коло них. Жалували, потішали та розпитували, як «воно»