З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— А коли б що до чого, то знай, що весь мій маєток для тебе. Кінь, шабля і лосевий

каптан. Коня доглядай і не осороми шаблі. По моїх предках насліддя.

— Щось вам також до голови прийшло!

— Помело поможе тобі шукати Марусі. Це мудра голова, хоч я за свою не поміняв би. А

все ж таки мудра. А як знайдете, так не відкладайте, лиш одружіться та жийте собі щасливо.

Я вас благословлю!

І сказавши це, руки вгору підняв і дивився на небо.

Борис здивовано глянув на Босаковського. Невже ж з тим справді так погано?

А Босаковський далі розпорядки давав:

— Коли б хто до моїх «майонтків» голосився, то кажи, що за життя мене не знав, то й по

смерті його не треба. Це я на письмі лишу... А якщо Бог милосердний першого сина вам

пішле, то охрестіть його моїм ім`ям. Хай хоч тільки помину лишиться по мені. Безпотомно зі

світа зійду. На мені й рід Босаковських скінчиться. Тому-то й печать мою на похороні при

людях потовчи і на сигнеті гербовий знак спилуй. Був Босаковський і вже його нема.

— Жартуєте собі.

— Не до жартів мені, сину. Прочуття таке маю. Колись і я був молодий, дівчата

пропадали за мною, — минулося... Погано мене черкнув якийсь харциз...

Сонце сходило, коли похід доїздив до хутора. Пси перші побігли до брами й такий гавкіт

зняли, що й мерців побудили б.

Та мерців на хуторі вже не було. Челядь повитягала трупи з подвір’я й оподалік, над