З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Табір де? Кажи!

Конюх не надумувався довго, — провадив.

— А собак тепер прибери до рук, — відізвався Босаковський до Панаса, — щоб не

покусали кого.

Панас насилу покликав псів до себе й повпинав їх на ланцюги. Він чотири, а старший

Уласенко стільки ж провадив. їхали, як на лови.

— Тільки ти нас добре веди, а то — смерть, — грозили конюхові. — Собаку на гілляку —

й кінець!

— За що? — боронився хлопчисько. — Гадаєте, що ми з доброї волі? Нас присилували

так, як і ви тепер. Але ми нікого не грабували і не вбили, біля коней завжди були.

— Не балакай багато. Веди... Далеко ще?

— Ні, ось тут на галявині вози.

На лісовій галявині справді видно були вози, а коло них преспокійно паслися коні.

— Гей, а є там хто? — спитав Борис.

Замість відповіді лиш якийсь кінь пирснув.

— Є хто там?.. Бо стріляю!

Із-під воза виліз якийсь дід. За ним другий, потім третій. На колінах сунулися, благаючи

ласки.

— Ми не винні. Нас силою забрали. Хати нам попалили, добро розграбували, безталанні

ми!