З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Гей, жінки! — гукнули. — А вилазьте-но з корчів. Спасителі наші прийшли!

У корчах зашелестіло. Пси рвалися. Босаковський наказав їх міцно в руках тримати.

— Виходьте, виходьте! — гукав і собі. — Нема чого вам боятися! Та ще які гарні. Гарним

жінкам ми раді!

Несміливо підходили до нього, бо виглядав страшно. Височезний, худий, з довгими

закривавленими вусами і з обв’язаною головою, без шапки на голові — руками їх вітав.

— З волею, з волею здоровлю! — промовляв гордо.

Уласові невістки кинулися до полонянок. Розвідувалися, хто вони і звідкіля, цікаві, як

звичайно жінки.

— А Марусі Богатьківної між вами немає? — спитав несміливо Борис.

Не відізвався ніхто.

І Босаковський гукнув:

— На хутір!

7

Босаковський провадив табір. Без шапки, бо Борис перев’язав йому голову, щоб спинити

кров.

Але Босаковський і не думав про рани. Його прямо розпирала радість, що несподівано

став хуторові у пригоді. І не лиш хутір урятував, а й табір добув та полонянок із рук харцизів.

І то, мабуть, не будь-яких полонянок, бо бідних харцизи в полон не беруть. За Босаковським

торохтіли вози, навантажені награбленим, а на двох останніх їхали полонянки. Вони все ще