З-під Полтави до Бендер. Крутіж

З Панасом пустилися Уласові наймити. Усі хлопи, як дуби, з пищалями, сокирами й

ціпами, хто що любив і чим орудував краще. На останку Улас із бердишем на довгому

держаку. Він ним найгрубшу гілляку за одним ударом відбивав від пня. Біля Уласа

найстарша і найлюбіша його невістка з луком, як хутірна Діана.

Ціла та ватага кинулася на майдан з таким нелюдським криком, що, казав би ти, орда

йде.

Коли це побачив Босаковський, то, не надумуючись довго, вхопив довжелезну і кріпку

драбину з густими жилавими щаблями, перекинув її через рів і, заки ворог отямився, що він

робить, побіг, гукаючи:

— За мною, одинцем за мною!

Так перебіг Борис і всі Уласенки.

Ворог, узятий несподівано в два вогні, кидався направо й наліво. Але спасення не було

нікому. Хто у воду стрімголов не полетів, той псам у зуби попадався.

Даремно велетень-харциз келепом махав і словами грозив, — ніхто його не слухав.

Ватагою заволодів той смертельний страх, на який ради нема. Кожний тільки й думав, щоб

вихопитися із того жахливого крутіжа й втікти, куди його ноги понесуть. Але й за такими ща-

сливцями гналися Панасові собаки та летіли стріли.

А Панас так туго натягав свій лук, що стріла як увійшла грудьми, то виходили хребтом.

— Борисе, уважай! — гукнув Босаковський.

Він побачив, що велетень-харциз на Бориса із своїм келепом ішов, а Босаковський не міг