З-під Полтави до Бендер. Крутіж

гірша біда. Боюсь, щоб татарів чорт не надніс.

— Татарів?! — скрикнув Улас.

— Так, їх. Коли під Поповою Балкою були, то можуть і до нас загостити.

— Не гадаю, сину. Далеко наш хутір від шляху й укріплений добре. А вони того не

люблять. А як прийдуть, то зуби поламають. А тепер, хлопці, помийтеся та заходьте у

світлицю. Гостей нам Бог послав.

5

За якусь годину у світлиці аж гуло. Буцім хрестини там або весілля.

Босаковський таке вигадував, що хоч кладися від сміху.

А потім Помело на бандурі грав і співав думи козацькі. А побачивши, що Устя уже сльози

пускає, перейшов на «вареники» і так їх жваво програв та проспівав, що Улас мало не в

присяди пустився. Ледве його Устя спинила. Казала, що кості розтрясе. А він її за те прища

на язик побажав чималенького.

Один Борис не веселився.

— Дядьку! — звернувся до Босаковського. — А спитайте їх, чи не чували чогось про

Марусю?

Босаковський підождав, аж Помело не скінчив співати, а тоді й звернувся до молодших

Уласенків:

— А чи не чули ви що про гетьмана?

— Гетьмана вже немає, — відповіли.