З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Тю, тю, дурний! — крикнув Босаковський. — Пропадеш, як на торзі собака, і що з того

за хосен твоїй Марусі?

— Не витерплю тут, не витерплю.

— Мусиш. Сідай! Або слухай мене, або я тебе знати не хочу.

Борис потер рукою чоло і повалився на лаву. А Босаковський знов звернувся до

Уласенків, чи вони ще чого про Марусю не чули.

— Ні. Лиш оповідають люди, що по Україні тепер якась черниця ходить. Де вона

з`явиться, там добра нема.

— Черниця чи мара? — перестрашилася Устя.

— Яка мара? Черниця, така, як інші. І їсть, і п`є, але за нею, як тінь за чоловіком, нещастя

іде. Оповідають, що вже вона й у наших сторонах бувала.

— Йсусе Христе! — скрикнули перестрашено жінки.

— Цитьте! — заспокоїв їх Улас. — Я у такі дива не вірю. Люди тепер, мов непритомні

стали, усячина їм увижається.

— Безвірний Хома! — сказала, похитуючи головою, Устя і нараз ціла перемінилася у

слух. — Чуєте? Хтось калатає браму.

— Хтось калатає, — притакнули й інші.

І справді хтось грюкав у браму. Челядь вискочила надвір.

— А хто там?

— Черниця. На ніч прийміть. Христа ради. Не дайте пропасти християнській душі. З