З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Гетьмана немає?! — і Босаковський скочив, ніби його змія вкусила.

А старий Улас визвірився на синів:

— Також вигадуєте чортзна-що: гетьмана немає! Такі жарти!

— Не жарти це, а правда. Ми від людей чували, що з-під Чигирина йшли, від утікачів.

Себто, Виговський є, але він уже не гетьман, бо булаву віддав.

— Булаву віддав Виговський?

І в світлиці тихо стало, мов у келії чернечій. Всі знали, що з гетьманом недобре, але щоб

він булаву віддав — цього ніхто не думав. Такий мудрий і досвідчений чоловік. Біля покійного

гетьмана стільки часу служив. Його писар і дорадник. Усі задуми знав, усі плани. Він один міг

знайти вихід із теперішнього крутіжа, коли все летіло шкереберть, валилося, тріщало,

пропадало. І що тепер?

— Кому ж гетьман віддав булаву, і коли, і як? Кажіть, якщо ви не вигадуєте казна-що! —

бентежився Улас.

— По тій тривозі, що зчинилася була в Чигирині, гетьман скликав раду під Германівкою і

казав Сулимі й Верещаці читати Гадяцькі пакти, щоб чорний народ знав, що він не продав

України. Та куди! На раду прийшло чимало Юрасевих людей, і Сомкових, і цицюрівців.

— З кожного села по чортовому сину, — докинув Босаковський.

— А тії як зняли бешкет, як стали лаяти Виговського та зневажати — і його, і його

дружину, то зчинилося пекло. Виговці пробували заступитися за свого гетьмана, але їх мало

було. Сулиму й Верещаку на шаблях рознесли, а гетьман ледве з душею спасся, дякуючи