З-під Полтави до Бендер. Крутіж

своїм хоругвам. Вороги сміялися, що, як обсмалений, від пожежі втікав.

— І тоді віддав булаву?

— Ні, ще одну раду скликав у Вишні під Білою Церквою і на тій раді скинено його, а

гетьманом вибрано Юрася.

— А Виговський?

— Щоб не допустити до ще більшого розливу крові, відіслав своїм братом Данилом

булаву й бунчук Юрасеві.

— Передав булаву Юрасеві, — повторив Босаковський.

— Ю-ра-се-ві, — глухо доповів Улас.

І тихо стало в хаті. Всі розуміли, що тут не в булаві діло, а в питанні, чи бути Україні

вільною, чи знову йти в неволю.

— А чи не чули ви чого про Марусю Богатьківну? — несміливо озвався Борис, розуміючи,

як далеке це питання було від того, що розказував Уласенко.

— Про нашої тітки доньку? — відповів той. — Чули. Кажуть, буцімто вона з Бихова з

полковницею Нечаїхою утікала і хтось їх по дорозі перейняв — татари чи таки наші харцизи.

На красу все охотники знайдуться.

Борис зірвався з місця. Очі йому горіли, кулаки затискалися.

— Прощавайте! — гукнув і вхопив за клямку.

— А ти ж куди? — підскочив до нього Босаковський.

— Не всиджу довше. Терпіння нема. Збожеволію!