З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Борис якраз став сплющувати повіки, коли Босаковський кинувся, як у сітці щупак, і сів на

тапчані. «Горить! — скрикнув несамовитим голосом, — усе ще горить. І коли вони вгасять

тую пожежу?!»

— Ви не спите? — поспитав Борис.

— Не можу, братчику, заснути. А ти?

— І мене сон не береться.

Босаковський заспівав голосом, якого б ніхто в нім не сподівався: Ані їсться, ані спиться,

Ні сон мене не бере,

Пішов би я до дівчини,

Та не знаю, де живе.

— А може ти також таку дівчину маєш, що не знаєш, де вона живе?

Борис видивився на Босаковського. «А ви звідки знаєте, батьку?»

— Товаришу мені кажи, бо я ще парубок, — усміхнувся. — Звідки я знаю? Любові,

хлопче, не втаїш. Вона тобі з серця крізь очі визирає. Гадаєш, що я не любив?.. Розказуй!

— А ви не хочете спати?

— Як схочу, то й засну.

— Не знаю, з чого почати.

— З того, на чім Журба в коршмі скінчив.

— Журба не хотів вам усього казати.

— А хіба ж там ще що гірше сталось?