З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Так воно, так, — похитав головою Босаковський. — Значить, з паном гетьманом

Виговським погано.

— Ще й як!

— Багато він ворогів має.

— І яких! От першого Золотаренка возьмім. Це рідний брат третьої жінки покійного

Богдана. На маєтки, що їх Богдан лишив, Золотаренко дивився, як на власність родини

Хмельницьких, до якої і себе причисляв. А тут Виговський добув із Богданового скарбу мішок

талярів і витратив їх на своє затяжне військо. Того йому Золотаренко ніколи не простить. І

так кождий із гетьманових супротивників якийсь свій власний порахунок з ним має.

— Привата значить, привата, — зітхнув Босаковський, — чорт би їх побрав. А ми з

гетьманом поможемо «pro publico bono»2, що? Ні?

— І я собі так само гадаю і тому попросився до вас на нічліг, щоб перебалакати з вами.

Ви старші, досвідченіші, — приймете мене під свою руку?

— Ходи, най тебе до свого серця пригорну! — радісно скрикнув Босий і пригорнув Бориса

так кріпко, що йому аж кості затріщали.

— Ти мені з місця подобався, хлопче. Гадаю, що виведу тебе в люди. А як заслужишся,

то за свого прийму, шляхтичем станеш.

— Байдуже мені.

— Не каже так, голубе, не кажи! Все-таки що шляхтич, то шляхтич... Та це пісня

майбутності, а тепер ти мені далі розказуй. Чи не чув ти що про Богданових доньок, про